Путін і Лукашенко увійшли в список “ворогів свободи преси”

Президент Росії Володимир Путін і білоруський правитель Олександр Лукашенко увійшли в новий список “ворогів свободи преси”, підготовлений міжнародною неурядовою організацією “Репортери без кордонів” (RSF).

До переліку також вперше включений прем’єр-міністр однієї з країн Євросоюзу, це глава уряду Угорщини Віктор Орбан. Всього в реєстрі, оприлюдненому в понеділок, 5 липня, числяться 37 глав держав і урядів, які, на думку організації, надають найбільш жорсткий тиск на журналістів в своїх країнах.

“Нові фігуранти з’явилися у всіх регіонах світу. Їх методи репресій різні, але служать одній меті – за всяку ціну запобігти критичному висвітленю подій”, – заявив в зв’язку з опублікуванням нового переліку глава відділення “Репортерів без кордонів в Німеччині” Крістіан Мір.

“Від цього страждають журналісти, які, тим не менш, мужньо продовжують розслідування, але також і населення, яке таким чином позбавляється доступу до незалежної інформації, такої важливої, особливо в період глобальної пандемії”, – вказав Мір.

“Лякає і те, що винні часто залишаються безкарними, не дивлячись на вчинення жорстоких злочинів”, – додав він.

Як нагадує RSF, аналізуючи ситуацію в Східній Європі, Путін і Лукашенко потрапляли в попередні редакції переліку на протязі близько 20 років. З моменту вступу Володимира Путіна на посаду президента РФ, “щонайменше 37 репортерів було вбито за свою роботу, і майже жодний з цих злочинів не було розкрито”, відзначають автори списку.

Ситуація для незалежних співробітників ЗМІ в РФ цього року значно погіршилася після протестів на підтримку опозиціонера Олексія Навального і за кілька місяців до виборів до російської Держдуми 19 вересня. Вони піддаються ризику бути довільно оголошеними “іноземними агентами”, пише RSF.

Експерти нагадують, що кілька новинних порталів, які критикують Кремль, в останні тижні були змушені призупинити роботу або боротися за фінансове виживання. Ще більш похмура ситуація склалася в Чечні, глава якої Рамзан Кадиров “жорстоко придушує будь-яке інакомислення і з 2016 року є одним з провідних в світі “ворогів свободи преси”, зазначають автори переліку.

Говорячи про Білорусь, в RSF констатують, що Олександр Лукашенко жорстоко придушує там “вільне поширення інформації”. З початку протестів проти його правління минулого літа були затримані “більше 500 журналістів, деякі з них зазнали жорстокого поводження у в’язниці”, підкреслюють співробітники “Репортерів без кордонів”. При цьому 25 співробітників білоруських ЗМІ досі залишаються під вартою. У працівників іноземних засобів масової інформації практично немає можливості легально працювати в Білорусі, нагадують експерти.
Так, “у найважливішого незалежного новинного порталу Tut.by відкликана ліцензія, його головний редактор Марина Золотова знаходиться у в’язниці, а доступ до сайту заблокований”, відзначають далі в організації. Крім того, 23 травня Лукашенко викликав “міжнародне обурення”, коли “направив пасажирський літак в Мінську і змусив його зробити посадку”, щоб заарештувати блогера-дисидента Романа Протасевича, пишуть “Репортери без кордонів”.

Зупиняючись на ситуації в Європі, RSF відзначає, що “ворог свободи преси” знаходиться при владі в одній з країн Євросоюзу. З моменту вступу на посаду прем’єра Угорщини Віктор Орбан і правляча “ФІДЕС – Угорський громадянський союз” поступово поставили під контроль національні ЗМІ. Після закриття цілого ряду видань матеріали з критикою уряду і розслідування тепер публікуються лише в обмеженій кількості і в невеликих онлайн-ЗМІ. Крім того, проурядові засоби масової інформації неодноразово оприлюднювали “чорні списки” небажаних владі журналістів, нагадують в RSF.

Проаналізувавши ситуацію в інших регіонах світу, “Репортери без кордонів” включили в перелік також президента Бразилії Жаіра Болсонару, саудівського принца-наступника Мухаммеда бен Сальмана Аль Сауда, голови КНР Сі Цзіньпіна, сирійського лідера Башара Асада. Крім того, до реєстру вперше потрапила глава адміністрації Гонконгу Керрі Лам.

Автори списку “ворогів свободи преси” констатують, що він не претендує на вичерпну повноту, але є реакцією на “особливо серйозні приклади обмеження журналістської діяльності” в світі.

Звіт публікується з 2001 року – з нерегулярною періодичністю. До цього він виходив, зокрема, 2 листопада 2016 року і був приурочений до Міжнародного дня припинення безкарності за злочини проти журналістів.