У Великодньому послані Папа Римський закликав до миру в Україні
У неділю Пасхи, 17 квітня 2022 р., Папа Франциск відслужив вранці Святу Месу на площі Святого Петра у Ватикані, а опівдні виголосив з лоджії базиліки Святого Петра великоднє послання, після якого уділив урочисте благословення “Urbi et Orbi”:
“Дорогі браття і сестри, благодатного Великодня!
Ісус, Розіп’ятий, воскрес! Він приходить до тих, що оплакують Його, зачинившись у домі, повних страху та тривоги. Приходить до них і каже: «Мир вам!» (Ів 20,19). Показує рани на руках і на ногах, поранений бік: це не привид, це Він, той самий Ісус, Який помер на хресті й був похований. Перед недовірливими поглядами учнів Він повторює: «Мир вам!».
Також і наші погляди є недовірливими під час цього Великодня в умовах війни. Надто багато крові ми бачили, надто багато насильства. Також і наші серця наповнені страхом і тривогою, в той час як багато наших братів і сестер змушені ховатись, щоби захиститися від бомб. Нам нелегко увірувати, що Ісус насправді воскрес, що Він насправді переміг смерть. Може це ілюзія? Плід нашої уяви?
Ні, це не ілюзія! Сьогодні більше, ніж будь-коли, відлунює пасхальне звіщення, таке дороге християнському Сходові: «Христос воскрес! Воістину Воскрес!». Сьогодні більше, ніж будь-коли, ми потребуємо Його, завершивши Великий Піст, який, здається, не бажає закінчитися. Маємо за собою два роки пандемії, що залишила важкі сліди. Це був час, аби разом, пліч-о-пліч, вийти з тунелю, об’єднуючи сили та ресурси… А ми, натомість, показуємо, що між нами й досі немає Духа Христа, а існує дух Каїна, який дивиться на Авеля не як на брата, а як на суперника, й думає, як позбутися його. Ми потребуємо Воскреслого Розп’ятого, щоб увірувати в перемогу любові, щоб надіятися на примирення. Сьогодні більше як будь-коли, ми потребуємо Його, щоб Він прийшов до нас і знову сказав нам: «Мир вам!».
Лише Він може це зробити. Лише Він має право сьогодні звіщати мир. Лише Ісус, бо носить рани, наші рани. Ці Його рани подвійно є нашими ранами: вони наші, бо це ми їх Йому завдали своїми гріхами, закам’янілістю серця, братовбивчою ненавистю; і також вони наші, бо Він носить їх за нас, Він не скасував їх зі Свого прославленого тіла, хотів зберегти, назавжди носити їх на Собі. Вони є незатертою печаттю Його любові до нас, вічним заступництвом, аби Небесний Отець їх бачив і мав милосердя до нас і до всього світу. Рани на воскреслому Тілі Ісуса є знаком боротьби, якою Він боровся та переміг за нас, зброєю любові, щоби ми могли мати мир, перебувати в мирі, жити в мирі.
Нехай же, дивлячись на прославлені рани, наші невіруючі очі відкриються, наші закам’янілі серця відчиняться й дозволять увійти пасхальному звіщенню: «Мир вам!».
Дозвольмо, щоб Христовий мир увійшов у наші життя, в наші домівки, в наші країни!
Нехай настане мир для багатостраждальної України, що переживає дуже важке випробування насильством та руйнуваннями жорстокої та безумної війни, в яку вона була втягнута. Нехай над цією жахливою ніччю страждання та смерті якнайшвидше зійде новий світанок надії! Нехай буде обрано мир. Нехай припиниться гра м’язами, в той час, як народ страждає. Будь ласка, не звикаймо до війни, всі разом зобов’яжімося просити могутнім голосом про мир, з балконів і на вулицях! Нехай же відповідальні за долю країн почують волання народу про мир. Почують це тривожне запитання, яке вчені поставили майже сімдесят років тому: «Покладемо край людському родові, а чи людство зуміє відмовитися від війни?».
Ношу в своєму серці всі численні українські жертви, мільйони біженців і внутрішньо переміщених осіб, розділені сім’ї, похилих віком, які залишилися самотніми, розбиті життя та міста, стерті з лиця землі. Маю перед очима погляд осиротілих дітей, що втікають від війни. Дивлячись на них, не можемо не пройнятися їхнім криком болю, разом з криком багатьох інших дітей, які страждають у всьому світі: тих, що помирають з голоду чи через відсутність лікування, що є жертвами зловживань і насильства і тих, кому було відмовлене право народитися.
Серед болю війни не бракує підбадьорливих знаків, як от відчинені двері багатьох сімей і спільнот, які в усій Європі приймають мігрантів і біженців. Нехай же ці численні акти милосердної любові стануть благословенням для наших суспільств, іноді деградованих через багато егоїзму та індивідуалізму, та причиняться до того, щоби зробити їх гостинними до всіх.
Нехай же конфлікт у Європі вчинить нас дбайливими також і перед обличчям інших ситуацій напруження, страждання і болю, що заторкують надто багатьох регіонів світу, й ми не можемо та не хочемо забути про них”.
