Як припинити трудові відносини з працівниками, що перебувають за кордоном

Повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України спричинило безпрецедентні наслідки для кожної сфери життя українців.

Не стали винятком і трудові відносини. Перш за все, велика кількість працівників знаходились та продовжують перебувати в умовах безпосередньої загрози для життя та здоров’я у зв’язку з активними бойовими діями. Очевидно, що в таких обставинах безліч людей були змушені покинути свої домівки та місця праці задля переміщення в більш безпечне місце. Частина з них стали внутрішньо переміщеними особами, інші ж виїхали за кордон.

Як діяти в разі необхідності припинити трудові відносини із працівниками, що перебувають за кордоном — розповіли на robota.ua.

Звісно, що сам по собі виїзд працівника за кордон не може бути причиною для звільнення. Ба більше, процедура та підстави звільнення, передбачені Кодексом законів про працю України, продовжують діяти і під час воєнного стану, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон).

Щодо розірвання трудового договору за ініціативою працівника, окрім загальних умов, передбачених статтями 38 та 39 КЗпП, відповідно ст. 4 Закону, працівник може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві, без потреби дотримання двотижневого строку. Щоб скористатися такою можливістю, робоче місце працівника повинне бути розташоване у місцевості, яка, згідно з відомостями, які періодично публікує Мінреінтеграції, є територією, на якій ведуться бойові дії.

Підстави для звільнення за ініціативою роботодавця:

  • прогул (ч. 4 ст. 40 КЗпП);
  • відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль (п. 8−3 ч. 2 ст. 36 КЗпП);
  • неможливість забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку зі знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП).

Наведені підстави мають певні особливості. Наприклад, для звільнення на підставі п. 8−3 ч. 2 ст. 36 КЗпП обов’язковими є встановлення двох фактів:

  • фактична відсутність працівника на робочому місці понад 4 місяці поспіль;
  • відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності (при цьому не має значення поважність чи неповажність причин такої відсутності).

Також існують різні думки щодо правомірності звільнення працівника на підставі прогулу. Прогулом вважається відсутність працівника на робочому місці понад три години без поважних причин. Існує позиція, що працівника, який виїхав за кордон у зв’язку з небезпекою, пов’язаною з військовими діями, неможливо звільнити за прогул. Це обумовлюється тим, що в нього є поважна причина відсутності. Такої ж позиції дотримується і Держпраці.

У будь-якому випадку, у разі наявності підстав для звільнення, необхідно дотримуватись встановленої законом процедури, основними етапами якої є:

  • складення та надсилання заяви про звільнення працівником (у випадку звільнення за його ініціативи);
  • оформлення роботодавцем наказу про звільнення та ознайомлення з ним працівника;
  • повідомлення про нараховані та виплачені працівнику суми при звільненні та здійснення належних виплат;
  • внесення запису в трудову книжку та повернення її працівнику.