Досьє на весь Кабмін Гройсмана

14 квітня 2016 року Верховна Рада України затвердила новий склад Кабінету міністрів України. Головою Парламену обрано Володимира Гройсмана.

Досьє на всіх міністрів:

Володимир Гройсман – уродженець Вінниці. У своїй автобіографії вказує, що після закінчення школи одразу ж в серпні 1994-го, ледь досягнувши 16-річного віку, зайняв посаду комерційного директора на приватному підприємстві під назвою “ОКО”, а з листопада того ж самого року розпочав роботу на посаді комерційного директора підприємства “Юність”, яке заснував його батько. Вищу освіту отримав пізніше, в 2003 році закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю “юриспруденція”, імовірно заочно. У 2010 році закінчив Національну академію державного управління при президентові України, ставши магістром за спеціальністю “управління суспільним розвитком” та спеціалізацією “управління на регіональному і місцевому рівнях”.

У 2002 році був обраний депутатом Вінницької міської ради у виборчому окрузі №29. Був заступником голови постійної депутатської комісії з питань прав людини, законності, депутатської діяльності та етики. На початку 2000-х познайомився з Петром Порошенком, з тих пір вони близькі соратники. У листопаді 2005 року обраний секретарем Вінницької міської ради. З 25 листопада 2005 року – виконуючий обов’язки міського голови міста Вінниця. 26 березня 2006 року, у віці 28-ми років, Володимир Гройсман був обраний вінницьким міським головою. Повторно обрався в 2010 році від партії “Совість України”.

З 27 лютого – 27 листопада 2014 року – віце-прем’єр-міністр з регіональної політики – міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. 27 листопада 2014 року, після позачергових виборів Ради, призначений головою Верховної Ради VIII скликання.

Перший віце-прем’єр-міністр – міністр економічного розвитку і торгівлі — Степан Кубів

Степан Кубів опинився в Кабміні як компромісна фігура, коли переговори “стратегічної сімки” зайшли в глухий кут. Спочатку на цю посаду в АП висували Віталія Ковальчука, але Гройсман не побажав з ним працювати.

Степан Кубів народився в селі Мшанець Зборівського району Тернопільської області. У 1984 році закінчив математичний факультет Львівського державного університету. Далі продовжив кар’єру як комсомольський функціонер.

У часи перебудови був секретарем обласної координаційної ради Науково-технічної творчої молоді, член Вченої ради Львівського державного університету імені Івана Франка, заступник голови координаційної ради при Львівському облвиконкомі з питань науково-технічної творчості молоді, член ревізійної комісії ЦК ЛКСМУ. Працювати з молоддю Кубів продовжував і в перші роки незалежності.

А з 1994 року перейшов на роботу в банківську сферу. Працював на різних посадах в АТ “ЗУКБ”: від спеціаліста планово-економічного відділу до в. о. голови правління. У 2000-2008 рр. – голова правління ВАТ “Кредобанк” (у 2000 році банк називався АТ “ЗУКБ”, 2003-2005 – ВАТ “Кредит банк”).

У 2006 році обрався депутатом Львівської обласної ради. Вперше балотувався за списком “Нашої України”, вдруге в 2010 році – вже від “Фронту змін”.

З 2010 – член наглядової ради банку “Львів”. З листопада 2012 року – народний депутат Верховної Ради України VII скликання, №23 у партійному списку ВО “Батьківщина”.

Кубів – давній знайомий Яценюка, який сам неодноразово це підтверджував. За квотою Яценюка 24 лютого 2014 року зайняв посаду голови НБУ, на якій пропрацював до 19 червня. Вся діяльність Кубіва в Нацбанку – це один суцільний скандал. Гривня за ці місяці знизилася на 23% – з 8,9 до 11,8 грн/дол. Також Кубіва запідозрили в непрозорому рефінансуванні банків. Влітку 2014 року ЗМІ повідомляли, що стосовно Кубіва порушено кримінальну справу. Нібито глава НБУ запропонував освоїти перші чотири мільярди гривень рефінансу своїм колегам і давнім друзям. За інформацію про швидкий обвал гривні вимагав від банкірів 25% від офіційного обсягу виділеного рефінансування. Банки отримали від НБУ мільярди на рефінансування і тут же пустили їх на купівлю долара, курс якого всього за пару тижнів побив усі рекорди. У результаті зі 101,279 млрд грн, виділених Нацбанком до середини червня на рефінансування, 20,2 млрд грн дісталися “ПриватБанку”. Понад 10 мільярдів “освоїв” “Дельта-банк”.

Повідомлялося про нібито затримання Кубіва, однак продовження історія з нібито кримінальною справою Кубіва не знайшла. Восени він опинився у виборчому списку БПП на вибори в Раду, у листопаді став народним депутатів, а в січні 2015 р. Порошенко призначив Кубіва своїм представником у парламенті.

Багато депутатів та експертів називають Степана Кубіва повністю залежним від Порошенка, а його висунення в Кабмін – квотою президента, який таким чином замінив в уряді не менш лояльного Віталія Ковальчука. При цьому Кубів влаштовує і “Народний фронт” Яценюка, адже зміна партійної приналежності не відбилася на дружбі банкірів.

Віце-прем’єр-міністр з соціальних питань Павло Розенко

Павло Розенко народився в 1970 році в Києві. У 1993 році закінчив Київський політехнічний інститут. Починав кар’єру у 1993-1994 рр. роботою в Національній телекомпанії України. Потім 7 років був помічником-консультантом народного депутата України. Пізніше – радником міністра екології та природних ресурсів України. Потім у 2001 році знову пішов у помічники народного депутата, поки в 2005 році не став першим заступником міністра праці та соціальної політики України В’ячеслава Кириленка. На аналогічній посаді він працював і під час прем’єрства Тимошенко в 2008-2010 роках (тоді Мінсоцполітики очолювала Людмила Денисова). З 2010 до 2012 року — незалежний експерт з питань соціальної політики, провідний експерт Центру Разумкова.

З грудня 2012 року народний депутат України VII скликання від партії “Удар”. У Верховій Раді став заступником голови Комітету з питань соціальної політики та праці.

З осені 2014 року – народний депутат України VIII скликання від “Блоку Порошенка”, №26 у виборчому списку. 2 грудня 2014 року призначений Радою на посаду міністра соціальної політики у другому уряді Арсенія Яценюка.

Розенко – ще один “ударівець”, якого “переманив” у свою команду Петро Порошенко. Як і в 2014 році, так і зараз призначення Розенка в уряд – це скоріше данина колишнім ударівцям, однак кандидатура повністю влаштовує президента. Спочатку планувалося, що він буде суміщати посади віце-прем’єра і міністра соцполітики, але в ході торгів з Гройсманом, повноваження Розенка довелося урізати. Як поділять повноваження міністр соцполітики і віце-прем’єр – те ще питання. Таке відчуття, що Реву і Розенка залишили в Кабміні для того, щоб задовольнити всі сторони впливу в переговорах.

Віце-прем’єр-міністр з євроінтеграції — Іванна Климпуш-Цинцадзе

У Кабміні Гройсмана будуть займатися євроінтеграцією. А раніше не займалися? Ще не так давно Порошенко і Яценюк говорили, що план реформ для України прописано в Угоді про асоціацію з ЄС. Тобто, євроінтеграція – це і є реформи, а реформи – це і є євроінтеграція. Кабмін Яценюка на кожному кроці говорив про реформи та євроінтеграцію. А в Кабміні Гройсмана вважають це недостатнім, вирішивши створити додаткове міністерське крісло. І навіть не одне! Адже Дмитру Шимківу пропонували посаду віце-прем’єра з питань реформ. І було б у нас два віце-прем’єри з незрозумілими повноваженнями. Але той все зрозумів і відмовився. Як раніше відмовилися кілька інших кандидатів, у тому числі Костянтин Єлісєєв та Олена Зеркаль, через брак повноважень.

Іванна Климпуш-Цинцадзе – корінна киянка, її батько і чоловік дипломати. Народилася 5 липня 1972 р. у сім’ї Ореста Климпуша – українського політика, надзвичайного і повноважного посланника України 1-го класу. Дід Іванни Дмитро Климпуш був комендантом Карпатської Січі. Чоловік Арчіл Цинцадзе – грузинський полковник, військовий дипломат, у свій час був повіреним у справах Грузії в Україні.

Іванна у 1994 році закінчила Український педагогічний університет ім. М. Драгоманова. У 1993-1994 — навчалася в Державному університеті штату Монтана (США). У 1997 році закінчила Інститут міжнародних відносин Київського університету ім. Т. Шевченка, спеціальність — міжнародні відносини, бакалавр, диплом з відзнакою. У 1998 році закінчила Інститут міжнародних відносин Київського університету ім. Т. Шевченка, спеціальність — міжнародні відносини.

10 років тому працювала кореспондентом української служби радіо “Бі-бі-сі” в США. Крім того, перед обранням у Раду чотири роки займала посаду директора Ялтинської європейської стратегії (YES), організації, яка була заснована в 2004 році українським мільярдером Віктором Пінчуком.

У 2014 році в ході позачергових парламентських виборів Іванна стала народним депутатом від “Блоку Петра Порошенка” (№61 у списку).

Володимир Гройсман вимагав призначити у Кабмін побільше “чистих” осіб. Ось йому і делегували одну таку особу, поки незаплямовану в скандалах. І неважливо, що на місце без серйозних повноважень, головне – видимість.

Віце-прем’єр-міністр з питань АТО й окупованих територій — Володимир Кістіон

Гройсман хотів прилаштувати в Кабміні більше своїх людей, перевірених, з Вінниці. Кістіон Володимир Євсевійович – людина з команди Гройсмана, вся його кар’єра пройшла пліч-о-пліч з ним. Народився Кістіон у селі Довжок Ямпільського району Вінницької області. За освітою інженер-будівельник, закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “Водопостачання та водовідведення”. Отримав ступінь магістра державного управління в Одеському регіональному інституті державного управління.

Перше місце роботи – майстер житлового фонду Ямпільського комбінату комунальних підприємств. З 1990 року очолив Ямпільське підприємство водопровідно-каналізаційного господарства. З 2001 року – начальник обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства “Вінницяводоканал”. З 2008 по 2011 рік обіймав посаду заступника вінницького міського голови Володимира Гройсмана, курував питання ЖКГ. З липня 2011 року по жовтень 2014 року – перший заступник вінницького міського голови. З переходом Гройсмана у Кабмін, Кістіон також пішов за своїм шефом – 13 жовтня 2014 року розпорядженням Кабінету міністрів призначений на посаду першого заступника міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Володимира Гройсмана. У червні 2015 року Кістіон перейшов на роботу у Верховну Раду, яку на той момент очолював Гройсман – першим заступником керівника апарату – керуючим справами.

Призначення Кістіона в Кабмін – це квота Володимира Гройсмана, який завжди бере собі в помічники цього соратника, на яких би посадах не працював. У мережі вже ходять жарти, що водопровідник буде займатися окупованими територіями. А що, на зруйнованому Донбасі питаннями ЖКГ теж треба займатися.

Віце-прем’єр-міністр – міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства — Геннадій Зубко

Залишається в Кабміні і Геннадій Зубко. Він народився в 1967 році в Миколаєві. У 1991 році закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю “автоматизовані системи управління”. У 2003 році – Київський інженерно-будівельний інститут, курс “інвестиційний і фінансовий менеджмент у будівельній індустрії”. У 2006 році – Північно-Західний університет (Іллінойс, Чикаго), курс “інноваційний менеджмент”. У 2007 році – Національний університет Києво-Могилянська академія, Києво-Могилянська бізнес-школа (МВА). Пізніше отримав освіту НаУКМА за спеціальністю “менеджмент організацій”, закінчив аспірантуру Українського НДІ “Проектстальконструкція” ім. В. Шимановського. У 2012 році захистив дисертацію в Харківському національному університеті будівництва та архітектури на кафедрі технологій і будівельних конструкцій. Автор більше 10-ти наукових робіт. Кандидат технічних наук.

Починав кар’єру програмістом у Житомирі. У 90-х роках очолював різні підприємства в Житомирі. У 2001 році – керівник проекту ВАТ “ЛИНОС” Лисичанський ЛПУ. З 2002 по 2010 рік був заступником голови правління ВАТ “Житомирський завод огороджувальних конструкцій”. Потім очолив завод.

Політична діяльність почалася з 2006 року – став депутатом Житомирської міської ради V скликання. У 2010-2012 роках – депутат Житомирської обласної ради VI скликання, голова фракції “Фронт змін”. З 12 грудня 2012 р. – народний депутат України VII скликання від партії Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”. 10 червня 2014 року указом Порошенка був призначений першим заступником глави Адміністрації президента України. ЗМІ писали, що Зубко перейшов в орбіту впливу президента.

У грудні 2014 року за квотою президента Зубко став віце-прем’єр-міністром — міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Відповідав за реформу децентралізації, яка досі нереалізована. Зараз Зубко залишився в Кабміні, тому що влаштовує як президента, так і “Народний фронт”.

Віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань — В’ячеслав Кириленко

Залишається в уряді і В’ячеслав Кириленко. За квотою “Народного фронту”. Спочатку йому віддавали Мінкульт, але Гройсман уперся, мовляв, не хочу. Хочу Нищука. У результаті в “Народному фронті” погодилися відправити Кириленка у віце-прем’єри, а Нищуку віддали культуру.

Кириленко народився в 1968 році в смт Поліське Київської області. У 1993 році закінчив філософський факультет Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, 1996 – аспірантуру. Кандидат філософських наук.

У 1992-1993 роках Кириленко очолював Український студентський союз. У 1993-му став членом Народного руху України, пізніше – членом президії Центрального проводу НРУ. Паралельно (з 1993 по 2002 рр.) керував всеукраїнською молодіжною громадською організацією “Молодий рух”. У 2001 році був членом президії цивільного комітету “За правду!”, співголовою коаліції молоді “Наша Україна”. У 2002-му став заступником голови Української народної партії. П’ять разів ставав народним депутатом України.

Кириленко виявився активним учасником трьох резонансних політичних акцій громадянської непокори – “Революції на граніті” (студентського голодування 1990 року, яке прискорило проголошення незалежності України), “Помаранчевої революції” 2004 року і Революції гідності 2013-2014 років.

У 2005 році, після перемоги Віктора Ющенка на виборах президента України, Кириленко був призначений міністром праці та соціальної політики в перший “помаранчевий” уряд Юлії Тимошенко. 27 вересня того ж року, після відставки Кабміну, політик став віце-прем’єр-міністром з гуманітарних питань і соціальної політики в уряді Юрія Єханурова. Очолював партію “Народний союз “Наша Україна”.

З грудня 2012 року – народний депутат України VII скликання від “Батьківщини”. У вересні 2014 року об’єднав свою партію “За Україну!” з “Народним фронтом” Арсенія Яценюка. Взимку того ж року потрапив в уряд Яценюка, що викликало критику з боку діячів культури, які скептично сприйняли призначення Кириленка головою Мінкульту. На посаді за півтора року Кириленко запам’ятався хіба що заборонами показів російських фільмів в Україні.

Міністр внутрішніх справ — Арсен Аваков

Аваков непотоплюваний. Третій раз поспіль буде керувати МВС, дуже важливим відомством. Це була одна з умов відставки Яценюка з Кабміну. Баланс у силових структурах збережено.

Аваков народився в 1964 році в Баку, у сім’ї військовослужбовця. За національністю вірменин. В Україні проживає з 1966 року, має українське громадянство. У 1988 році закінчив Харківський політехнічний університет за спеціальністю автоматизовані системи управління (отримав кваліфікацію інженер-системотехнік).

У період навчання в інституті, влітку 1985 року, Аваков працював майстром (командиром загону) будівельного управління №18 тресту “Новоуренгойгазбуд” у Тюменській області. Влітку 1986 року – командиром студентського будзагону БМП-522 ПСМО “Тюменьдорбуд” тресту “Уренгойтрансбуд”. Наприкінці 80-х був інженером Харківського НДІ охорони вод, займався науковою діяльністю.

У 1990 році заснував одне з перших в Україні акціонерних товариств – “Інвестор” (координує діяльність близько 40 різногалузевих підприємств), обійнявши посаду президента товариства (залишався президентом до 2005 року). У 1992 році створив і очолив комерційний банк “Базис”. Це основа його бізнес-імперії.

У 2002 році був обраний членом виконавчого комітету Харківської міської ради. 4 лютого 2005 року указом президента України Віктора Ющенка, якого активно підтримав на виборах-2004, призначений на посаду голови Харківської обласної державної адміністрації. У той же день, як зазначено в офіційній біографії, склав з себе повноваження голови наглядової ради підконтрольних бізнес-структур – ВАТ АКБ “Базис” і АТ “Інвестор”.

5 лютого 2010 року, напередодні повторного голосування на президентських виборах, Аваков підтримав Тимошенко і був звільнений з посади голови Харківської ОДА через конфлікт з Ющенком.

З осені 2010 року Аваков був депутатом облради від партії ВО “Батьківщина”, очолював Харківську обласну організацію партії. З грудня 2012 року – народний депутат України VII скликання від партії “Батьківщина”. 27 лютого 2014 року призначений міністром внутрішніх справ України в уряді Арсенія Яценюка. Вже влітку стало зрозуміло, що Аваков зблизився з Яценюком і вийшов з “Батьківщини”, щоб піти на вибори за списком партії прем’єра.

На посту міністра внутрішніх справ Аваков запам’ятався реформою МВС та низкою скандалів, пов’язаних з ліквідацією Сашка Білого, рейдерством, контролем добровольчих батальйонів. Також Авакова часто називають “Фейсбук-міністром” за його захоплення соцмережами. Тим не менш, вже в третьому уряді Аваков – беззмінний міністр внутрішніх справ. Кожен раз за квотою Арсенія Яценюка.

Зазначимо, Аваков тривалий час “воює” з харківською групою Михайла Добкіна, Геннадія Кернеса і Василя Салигіна. “Харківські” Авакова звинувачують у замаху на Кернеса. Також Авакова регулярно включають у списки найбагатших українців зі статком понад 300 млн дол.

Міністр оборони — Степан Полторак

Степан Полторак народився в 1965 році в селі Весела Долина Тарутинського району Одеської області. Закінчив Орджонікідзевське вище військове командне училище ім. С. М. Кірова МВС СРСР і Академію Збройних сил України. У 2003 році захистив дисертацію кандидата педагогічних наук на тему “Педагогічні умови формування умінь командира підрозділу у майбутніх офіцерів МВС України”.

З серпня 1983 року – на військовій службі. Степан Полторак проходив службу на посадах командира взводу, роти, начальника штабу батальйону, командира батальйону, полку, бригади. З березня 2002 року – начальник Академії внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. Кандидат педагогічних наук, доцент, генерал-полковник, занесений на Дошку пошани внутрішніх військ МВС України.

26 лютого 2014 року виконуючий обов’язки президента України Олександр Турчинов призначив Полторака на посаду командувача Внутрішніх військ, а вже у квітні Рада призначила його керувати Нацгвардією. У жовтні 2014 року після відставки Гелетея з посади міністра оборони президент Порошенко вніс у Раду кандидатуру Полторака, а Рада це схвалила. Вважається наближеним до президента. Порошенко одразу заявив, що міняти Полторака не збирається.

Полторак має звання генерал-полковника. Заслужений працівник освіти України, професор, кандидат педагогічних наук. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, медаллю “За бойові заслуги”. Почесний громадянин Харкова.

Міністр фінансів — Олександр Данилюк

Олександр Данилюк народився у м. Григоріополь, Молдова. Закінчив Київський інститут інвестиційного менеджменту, Національний технічний університет (КПІ), а також Бізнес школу (МБА) Індіанського університету (США). Володіє п’ятьма мовами.

З 1995 року Данилюк працював брокером. Потім два роки був начальником відділу в ЗАТ “Альфа Капітал”, поки не пішов у держпідприємство “Академпроект”. Деякий час у 1998 році Данилюк попрацював у “Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонд” в Україні, після чого поїхав навчатися до США. Повернувшись у 2001 році в Україну, Олександр Олександрович отримав посаду віце-президента в компанії “Авечурс”. Потім протягом трьох років Данилюк працював над проектами компанії “Маккінзі і Компанія” в Лондоні і Москві, ще чотири роки очолював один з Інвестиційних фондів Лондона.

З вересня 2010 року очолював Координаційний центр з упровадження економічних реформ. Координаційний центр безпосередньо перебував під патронатом глави АП Сергія Льовочкіна. Навіть був радником президента Януковича, поки не був звільнений з посади Турчиновим.

17 липня 2014 року президент України Петро Порошенко указом №598/2014 призначив Олександра Данилюка представником президента України в Кабінеті міністрів. Данилюк розглядався Петром Порошенком на посаду заступника голови АП, покликаного займатися реформами, однак це місце віддали гендиректору Microsoft Україна Дмитру Шимківу. Замість цього Порошенко 25 вересня 2015 року призначив Данилюка заступником глави Адміністрації президента України з питань судової реформи.

Призначення Данилюка в Кабмін – це пропозиція президента. Тепер Данилюк буде домовлятися з МВФ про кредити. На його користь грає хоча б те, що він людина західного мислення, вчився в Америці, працював у Британії. І, на відміну від Гройсмана, знає англійську. У цій справі це дуже важливо.

Міністр юстиції — Павло Петренко

Народився Петренко в Чернівцях. У 2001 році з відзнакою закінчив Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, спеціальність — “Правознавство”, а у 2004 році – Українську академію зовнішньої торгівлі при Міністерстві економіки України, спеціальність — “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”. У 2014 році отримав вчений ступінь кандидата юридичних наук.

Починав кар’єру в 2001 році головним юрисконсультом “Ощадбанку”, незабаром зайняв керівні посади в банку. У 2006 році пішов займатися приватною адвокатською практикою. У велику політику прийшов у 2010 році – як депутат Київської обласної ради. Ще з 2009 року був членом партії друга дитинства Арсенія Яценюка “Фронт змін”, входив до бюро партії і керував юридичним департаментом.

У 2012 році обраний народним депутатом VII скликання від “Батьківщини”. У 2013 році, після об’єднання “Фронту змін” і “Батьківщини”, був обраний одним із заступників Яценюка.

Під час Євромайдану Петренко займався юридичними питаннями революції. Після зміни влади був обраний міністром юстиції в уряді Яценюка. І третє призначення Петренка в Кабмін – це квота Арсенія Петровича. Павло Петренко – давній друг Арсенія Яценюка. Петренко є давнім соратником Арсенія Яценюка. Здружилися вони вже в університеті, де разом вчилися на юристів.

Зазначимо, що Мін’юст – дуже важливе міністерство. Всі законопроекти Кабміну проходять через Мін’юст, перш ніж потрапляють до Ради. На Петренка вже два роки як покладено завдання реформувати судову систему, проте поки ніяких просувань у цьому напрямку не видно. Його заслугою вважається розкриття низки реєстрів. Але за спиною Петренка стоїть Арсеній Яценюк, а отже, новий Кабмін буде багато у чому враховувати думку Арсенія Петровича.

Міністр закордонних справ Павло Клімкін

Павло Клімкін народився в 1967 році в російському Курську. У 1991 році закінчив Московський фізико-технічний інститут, факультет аерофізики і космічних досліджень за спеціальністю “прикладна математика і фізика”. Володіє українською, англійською та німецькою мовами, має базові знання французької мови.

У 1991 році пішов на роботу в Інститут електрозварювання ім. Патона НАН України, звідки вже через два роки перейшов на посаду аташе та секретаря Департаменту військового контролю та роззброєння МЗС України. У цей момент почалася дипломатична робота майбутнього міністра закордонних справ України. У 1997 році Клімкіна підвищили до секретаря Посольства України в Німеччині з науково-технічних і політичних питань. Пізніше він працював радником Департаменту економічного співробітництва МЗС України з питань ядерної та енергетичної безпеки, очолював відділ економічного та секторального співробітництва з ЄС Департаменту європейської інтеграції МЗС України. У 2004-2008 роках працював у Посольстві України у Великобританії, поки не очолив Департамент Європейського Союзу МЗС України.

На верхівку дипломатичної кар’єри Клімкін піднявся в 2010 році, коли став заступником міністра закордонних справ України. Саме підготовка Угоди про асоціацію з ЄС входила в основні обов’язки Клімкіна, коли він був заступником міністра.

У 2012 році його перевели на службу посла в Німеччині. Саме з Берліна президент Петро Порошенко висмикнув Клімкіна, щоб за своєю квотою запропонувати Раді як нового міністра закордонних справ. 19 червня Рада схвалила призначення.

На посаді міністра він запам’ятався налагодженням зв’язків із західними країнами. Клімкін – активний користувач соцмереж, часто публікує свої фотографії і звіти дипломатичних зустрічей. У скандалах не помічений, за винятком незрозумілого галасу навколо звільнення посла при ООН Юрія Сергєєва.

Глава МЗС – це квота президента. Порошенко спочатку заявив, що не буде змінювати Клімкіна в новому уряді.

Міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик

Пост міністра енергетики став одним з найбільш складних для погодження будь-якої кандидатури. Кого сюди тільки не сватали, аж до того, що пропонувалося залишити Володимира Демчишина. І в останній момент сторони домовились призначити в Міненерго Ігоря Насалика, який досі працював заступником голови Комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. І це дуже неоднозначне рішення.

Насалик народився в Олександрії Кіровоградської області, а дитинство пройшло в Рогатині. У 1989 році закінчив фізичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю інженер оптоелектронних систем. На початку 1990-х Насалик працював радником директорів з економічних питань на підприємствах у Львові та Рогатині, поки в 1995 році не доріс до крісла президента промислово-виробничої корпорації “Техноінвестцентр” (зараз “Техно-Центр”, вона опосередковано або безпосередньо володіє компаніями “Галпласт”, “Галторф”, “Нафтоенерго інвест”, “Укрмедекспорт”). Це серце бізнес-імперії Насалика, який, звичайно ж, безпосередньо цим всім не володіє, але ЗМІ приписують йому контроль над цими підприємствами. Він мультимільйонер, власник восьми автомобілів, серед яких Bentley, Porsche, пару Mercedes, спортивних мотоциклів, катерів, якось навіть купував літак. Має будинок у Кончі-Заспі, квартиру на Хрещатику тощо. Бізнес-партнер Петра Димінського.

Вперше у великій політиці засвітився в 1998 році, коли став народним депутатом. Тоді ж увійшов у комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, якому не зраджує досі. Чому саме цей комітет? Повертаємося до бізнесу – “Галпласт”, “Галторф”, “Нафтоенерго інвест” – це компанії сфери ПЕК. І як тепер бути з конфліктом інтересів?

Вотчина Насалика – багатий енергоресурсами Калуш, де він двічі був мером – у 2006-2014 роках. Цікаво, що на виборах мера Києва навесні 2014 року балотувався на посаду міського голови столиці від Радикальної партії України, але зазнав невдачі.

А на парламентських виборах 2014 року Насалик балотувався в окрузі №85 від “Блоку Петра Порошенка”. До речі, до цього він вже двічі був народним депутатом – 3 і 4 скликань. За цей час побував у чотирьох фракціях, зокрема в “Нашій Україні” і “Батьківщині”. Зараз є одним із спонсорів БПП. Не виключено, що міністерський пост – це своєрідна подяка партії за всі “пожертви”.

Міністр інфраструктури — Володимир Омелян

Володимир Омелян народився 30 січня 1979 року у Львові. У 2000 році закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка; у 2001 році – Національний університет “Львівська політехніка”. Отримав спеціальністю фінанси, міжнародні відносини, економіка та підприємництво.

У 2000-2008 рр. займав низку посад у Міністерстві закордонних справ України. Працював у дипмісії України у Відні. Потім два роки працював у Міністерстві охорони навколишнього природного середовища. Потім знову на два роки повернувся в МЗС. З 2012 по 2014 р. був заступником директора Департаменту забезпечення діяльності голови Міністерства фінансів. У грудні 2014 року призначений заступником міністра інфраструктури Андрія Пивоварського. Паралельно Омелян зайняв посаду члена Наглядової ради держпідприємства “Укрекоресурси”. Це ДП на загальнодержавному рівні організовує систему збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини. ЗМІ публікували розслідування, де йдеться про бізнес членів родини Омеляна у сфері сміттєпереробки і конфлікт інтересів.

Одним з пріоритетів роботи Омеляна в Мінінфраструктури було реформування “Укрзалізниці”. Поки що в цьому напрямку зроблено мало. Сам Омелян звинувачував “олігархічні групи” в блокуванні зусиль міністерства.

Днями Омелян став головою наглядової ради “Укрзалізниці”. Саме Омелян анонсував прихід в Україну іноземного сервісу таксі Über. Щоправда, сам чиновник запевняв, що зовсім не лобіює цю компанію, а просто хоче, щоб у країні була конкуренція.

Сьогоднішнє призначення Омеляна головою Мінінфраструктури – це квота “Народного фронту”.

Міністр соціальної політики — Андрій Рева

Андрій Рева – це ще одна креатура Володимира Гройсмана. Рева був заступником Гройсмана у Вінниці, коли той був мером міста. Реву Гройсман хотів прилаштувати і в МОЗ, і віце-прем’єри, але знайшлося місце лише у Мінсоцполітики.

Народився Рева в Богодухові Харківської області. У 1987 році закінчив Ленінградське вище військово-політичне училище. Офіцер з вищою військово-спеціальною освітою. Має другу вищу освіту за кваліфікацією “Юрист”.

У 1983-1987 роках був курсантом Ленінградського вищого військово-політичного училища ППО ім. Ю. В. Андропова. З 1987 по 1989 роки – заступник командира роти з політичної частини. З 1989 по 1995 роки працював вчителем Вінницької середньої школи №27.

Освоювати чиновницькі кабінети офіцер, а потім вчитель історії почав ще в 1990-е роки, коли став заступником тодішнього голови Вінниці Дмитра Дворкіса. Після поразки на виборах Рева на п’ять років пішов працювати начальником управління соціального захисту населення Замостянської районної ради у Вінниці.

Але перемога Гройсмана на виборах вінницького міського голови стала і перемогою Реви – він знову повернувся в кабінет заступника, де і залишався до цього дня. У гучних скандалах не помічений. Любить про себе говорити, що був одним з авторів нинішньої методики розрахунку субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, брав участь у розробці нових нормативів споживання газу населенням у квартирах без лічильників. У свій час у Вінниці намагалися впровадити страхову медицину, створивши першу в Україні муніципальну страхову компанію. Саме цей досвід, на думку Володимира Гройсмана, стане гарантом ефективності роботи Андрія Реви на посаді міністра соцполітики.

Міністр зі справ АТО та окупованих територій — Вадим Черниш

Щоб влаштувати в Кабмін Вадима Черниша, деякі депутати БПП “проштовхнули” рішення про призначення в уряд ще одного міністра без портфеля. Хоча Порошенко у Раді пообіцяв, що таке міністерство буде створено. Ще у вівторок частина депутатів на чолі з Олександром Третьяковим почала лобіювати призначення Вадима Черниша віце-прем’єром у справах АТО, у той час як Гройсман бачив на цій посаді вірного собі Володимира Кістіона. Як підсумок – був знайдений компроміс – у Кабмін підуть обидва. Чим будуть там займатися? Хороше питання.

Черниш народився в селищі Казанка Миколаївської області. У 1999 році закінчив Харківську національну юридичну академію. Працював юристом, адвокатом, має досвід викладацької діяльності. На президентських виборах у 2004 році був довіреною особою Віктора Ющенка. Був головою Кіровоградської ОДА (2006-2007 рр.) Після цього Черниш працював як експерт з питань протидії відмиванню коштів та фінансування тероризму. З 2010 року – член міжнародної організації АСАМЅ, США. Також – керівник неурядової організації Центр з вивчення проблем безпеки та протидії відмиванню грошових коштів.

У червні 2015 р. Черниш був призначений головою Державного агентства з питань відновлення Донбасу, яке, втім, так і не запрацювало. Цікаво також те, що кандидатури Кістіона і Черниша, людей які будуть займатися Донбасом і Кримом, ні з місцевою владою вільних територій Донбасу, ні з переселенцями, ні з Меджлісом кримських татар не погоджували. Останні вже заявили, що не сприймають людей, які “не в темі”.

Міністр освіти і науки Лілія Гриневич

Лілія Гриневич народилася в родині вчителів у Львові. Має дві вищі освіти: біохімік-викладач (Львівський державний університет ім. І. Франка) та економіст-менеджер (Міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів при Львівському політехнічному інституті). Щодо проблем реформування освіти стажувалась у Варшавському і Колумбійському університетах. Захистила кандидатську дисертацію на тему “Тенденції децентралізації управління освітою в сучасній Польщі”. Володіє англійською і польською мовами.

Починала свою трудову діяльність на кафедрі біохімії біологічного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка. Потім працювала вихователем, учителем біології, заступником директора львівських шкіл. У 2002 році переїхала до Києва, щоб викладати на кафедрі менеджменту освіти в Інституті економіки та права “Крок”. Паралельно працювала директором Центру тестових технологій Міжнародного фонду “Відродження”. Створювала систему зовнішнього тестування в Україні і була першим директором Українського центру оцінювання якості освіти у 2006 році. У 2006-2009 роках – начальник Головного управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації. Вивчала проблеми моніторингу якості освіти Національної академії педагогічних наук України.

На парламентських виборах 2012 року обрана народним депутатом України від партії Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина” під №14. У Верховній Раді очолила Комітет з питань науки й освіти.

Була членом ради партії “Фронт змін”, координатор напрямку “Суспільство знань” проекту “Уряд змін” Арсенія Яценюка. 15 червня 2013 року, після об’єднання “Фронту змін” та Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина”, була обрана одним із заступників лідера “Батьківщини”. На позачергових виборах у Верховну Раду в 2014 році обрана народним депутатом України від партії “Народний фронт” під №9. Знову очолила Комітет з питань науки і освіти.

Стала провідним лобістом нового закону України “Про вищу освіту” (прийнятого Верховною Радою 1 липня 2014), який стверджує автономію університетів і академічну свободу викладачів та студентів, вводить систему забезпечення якості вищої освіти. Давно розглядалася як заміна Сергію Квіту на посаді глави Міносвіти. Призначена за квотою “Народного фронту”.

Міністр аграрної політики і продовольства Тарас Кутовий

Кутовий народився в багатодітній родині викладачів у Києві. У 1992 році з відзнакою закінчив Київський фізико-математичний ліцей №145. У 1997 році отримав вищу освіту (диплом з відзнакою) у Національній академії Служби безпеки України, у 1998 році закінчив Київський національний економічний університет. У 2002 році отримав третю вищу освіту в Міжнародному інституті менеджменту.

У 1998-1999 роки Кутовий був заступником головного аудитора проектів і програм регіональних відділень у Міжнародному фонді “Відродження”. У 1999-2004 роки працював фінансовим директором Всеукраїнського фонду “Крок за кроком”. У 2004 році став членом правління цього фонду, основна місія якого — реалізація проектів, спрямованих на забезпечення рівного доступу до якісної освіти для всіх дітей, у тому числі дітей з особливими потребами.

У 2004-2009 роках був фінансовим директор ЗАТ “Інвестиційна компанія XXI століття”. У 2010-2011 роки обіймав посаду президента ПАТ “Компанія Райз”. Потім став керуючим директором представництва “А1 Глобал Холдінгс Лімітед”.

Кутовий – виходець з партії “Удар”. 28 жовтня 2012 року обраний народним депутатом України від одномандатного округу №151 у Полтавській області. У парламенті був першим заступником голови Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин.

Переобрався в Раду у 2014 році у своєму ж окрузі від партії БПП. Увійшов до комітету з питань агрополітики. Як зазначають деякі ЗМІ, Кутовий у парламенті неформально координує умовний осередок партії “Удар” у складі БПП. Таким чином, його кандидатура в Кабміні – це квота колишніх “ударівців” до президентської партії. Деякі ЗМІ пов’язують Кутового з Левом Парцхаладзе, який очолює осередок БПП у Київській області. Раніше Кутовий працював у компанії Парцхаладзе.

Міністр культури — Євген Нищук

Таке відчуття, що актора Євгена Нищука другий раз вирвали прямо із залу для репетицій і відправили прямісінько в Кабмін. Коли продовження правління В’ячеслава Кириленка у Мінкульті було вже вирішеною справою, раптовий глухий кут у переговорах перевернув все з ніг на голову, що дозволило Володимиру Гройсману запропонувати в це міністерство ще одну “чисту”, на його думку, людину. Сам Нищук зізнався журналістам, що дізнався про розгляд своєї кандидатури лише 12 квітня. Як повідомляли ЗМІ, Нищука в Мінкульті волів бачити особисто Гройсман, який не бажав зв’язуватися з несприйнятливим у “культурному” середовищі Кириленком.

Нищук народився в Івано-Франківську. У 1995 році закінчив Київський театральний інститут ім. І. Карпенка-Карого (майстерня народної артистки України Валентини Зимньої). Актор Київської академічної майстерні театрального мистецтва “Сузір’я”.

Під час Помаранчевої революції Євгена Нищука називали “голосом Майдану”, оскільки він був рупором Помаранчевого Майдану. Він же став модератором на сцені Євромайдану 2013 року, куди його запросив Юрій Луценко. За словами Євгена Нищука, він 9 років (з 2004 до 2013 р.) не брав участі у мітингах.

Перший раз у політиці Нищук опинився в 2007 році, коли на позачергових парламентських виборах був №205 у блоці “Наша Україна — Народна самооборона”.

Після перемоги Євромайдану Нищук під натиском вулиці увійшов в уряд Арсенія Яценюка. З 27 лютого по 2 грудня 2014 року був міністром культури. На цій посаді став відомий забороною демонстрації в Україні деяких російських фільмів (у т. ч. “Піддубний” і “Біла гвардія”) і складанням списку персон нон ґрата російських артистів, яким заборонений в’їзд в Україну.

Однак, коли днями ЗМІ запитали Нищука, чи буде він продовжувати політику заборон, якщо стане міністром, він заявив… “Звичайно, я минулої політики заборон продовжувати не буду. Я проти того, щоб в гуманітарному блоці орган Міністерства культури займався заборонами і “різнокольоровими” списками”.

Міністр молоді та спорту — Ігор Жданов

Ігор Жданов народився у Вінниці. У 1992 році закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка. У 1994 – аспірантуру юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка, 1996 – курси університету Thames Valley (Великобританія).

У біографії Жданова після служби в армії відразу ж йде 1994 рік і представництво кандидата в президенти України Леоніда Кучми у Центрвиборчкомі. У 1994-1995 роках працював у юридичному управлінні Адміністрації президента України і групі помічників президента Кучми. У 1997-1999 роках – співробітник апарату Ради національної безпеки й оборони України (помічник заступника секретаря РНБО). У 1995-1997 і 1999-2005 роках був директором політико-правових програм Українського центру економічних та політичних досліджень ім. А. Разумкова.

У 2004 році став провідним аналітиком виборчого штабу кандидата в президенти Віктора Ющенка. У 2005-2007 роках – перший заступник голови центрального виконавчого комітету партії “Народний Союз “Наша Україна”, член політради партії. На парламентських виборах 2006 і 2007 входив до складу керівництва центрального штабу блоків “Наша Україна” і “Наша Україна – Народна самооборона”.

Жданов не раз називав себе одним з авторів передвиборчої програми кандидата в президенти Ющенка “Десять кроків назустріч людям” і “автором виборчої стратегії Ющенка”.

З травня 2008 року – президент Аналітичного центру “Відкрита політика”. У 2014 році став депутатом Верховної Ради від партії “Батьківщина”. У грудні 2014 року “Батьківщина” делегувала Жданова в Кабмін. Коли на початку 2016 року виникла політична криза, партія вирішила відкликати свого міністра, але той відмовився подавати у відставку. Через це Жданова виключили з партії. ЗМІ повідомляли, що чиновник перейшов в команду Арсенія Яценюка. Тепер Жданова делегує в Кабмін “Народний фронт”.

Міністр екології та природних ресурсів — Остап Семерак

Остап Семерак – львів’янин. У 1994 році закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка (спеціальність – фізика). У 1998-му – Національний університет “Києво-Могилянська академія” (спеціальність – політологія).

У 1989-1994 рр. – активний учасник студентського руху. Член студентського братства Львівського університету. У 1990 році був учасником студентського голодування на майдані Незалежності в Києві.

1992-1995 рр. – співзасновник та заступник голови студентського братства Національного університету “Києво-Могилянська академія”. Потім був координатором програми “Школа молодого політика” Українського фонду підтримки реформ. З 1996 року – президент Фонду сприяння розвитку політичної та правової культури.

З 1998 року працює завідувачем секретаріату парламентської фракції партії “Реформи і порядок (на той момент лідером ПРП був Віктор Пинзеник) – Реформи-Конгрес”. З 2002 р. – керівник апарату, завідувач секретаріату фракції “Наша Україна” у Верховній Раді. З листопада 2003 року – голова виконавчого комітету партії “Реформи і порядок”, а потім – завідувач секретаріату парламентської фракції ПРП.

З серпня 2006 по листопад 2007 рр. був заступником голови Київської обласної державної адміністрації Віри Ульянченко.

2007-2012 роки – народний депутат України VI скликання від “Блоку Юлії Тимошенко” (№140 у виборчому списку). Член комітету Верховної Ради України з питань бюджету. У цей же час був головою виконавчого комітету партії “Реформи і порядок”. Восени 2012 року балотувався у Верховну Раду VII скликання від партії “Батьківщина”, однак його місце в списку (№76) виявилося непрохідним.

У лютому 2014 року Арсеній Яценюк взяв Семерака міністром Кабінету міністрів у свій перший уряд. Восени 2014 року пройшов у Верховну Раду від партії “Народний фронт” (№33 виборчого списку, член партії).

На його входженні в Кабмін Володимира Гройсмана наполіг Арсеній Яценюк.

Міністр інформаційної політики — Юрій Стець

Найнеоднозначніше міністерство продовжить очолювати Юрій Стець. Народився він у Чорткові Тернопільської області. У 1996 році закінчив Чернігівське училище мистецтв (керівник фольклорного ансамблю, організатор культурно-дозвільної діяльності). У 2009 році – Харківський державний політехнічний університет (менеджер інформаційних систем). У 2011 році там же отримав спеціальність “менеджер зовнішньоекономічної діяльності”.

У 1990-1991 роках працював репортером Чернівецької обласної державної телерадіокомпанії, пізніше був редактором представництва телеканалу ICTV у Чернівцях, старшим редактором телеканалу ТВА, редактором музичних програм ТОВ “Телерадіокомпанія НБМ”. У 2000 році став заступником директора ТОВ “Телерадіокомпанія НБМ”, яка в майбутньому стала “5 каналом”. Стець став генеральним продюсером та членом спостережної ради “5 каналу”.

У 2007-2012 роках – народний депутат України VI скликання від блоку “Наша Україна – Народна самооборона”. З грудня 2012 року – народний депутат України VII скликання від ВО “Батьківщина”.

Стець – заслужений журналіст України. Його дружина працює політичним оглядачем на “5 каналі”. Стець вважається людиною президента, його близьким соратником. Вже другий термін у Кабміні він буде працювати за квотою Порошенка. При цьому раніше Юрій Стець заявляв, що подасть у відставку ще до кінця 2015 року, бо вважає свою місію на цій посаді виконаною. За півтора року на посаді голови МінСтеця (сам він пишається цією назвою) чиновник ініціював розширення державного мовлення на телебаченні та в Інтернеті з метою протидії російській пропаганді.

Міністр охорони здоров’я — не призначено

Як не дивно, але на пост глави МОЗ кандидатури так і не знайшли. Правильніше, було багато кандидатур, однак домовитися сторонам не вдалося. Говорили, що міністром буде Максим Нефьодов, проте сам він відмовився від МОЗ. Директор ДУ “Національний інститут хірургії і трансплантології ім. О. О. Шалімова” АМН України Олександр Усенко, якого просувала група Олександра Третьякова, також відмовився. Андрій Рева, якого просував Гройсман, не влаштував БПП і пішов у Мінсоцполітики. Серед претендентів залишаються народний депутат Костянтин Яринич, названий представником фармацевтичного лобі Гліб Загорій, нинішній заступник міністра охорони здоров’я Віктор Шафранський, заступник міністра Роман Ілик та директор Інституту серця Борис Тодуров. Однак, не виключено, що новим міністром буде хтось інший. Навіть у ході цієї коаліціади таке було не раз. А поки занепад у МОЗ буде продовжуватися.

Міністр Кабінету міністрів — Олександр Саєнко

Саєнко Олександр Сергійович – киянин, досить молодий чиновник (народився у 1984 році). У 2006 році закінчив Національну академію державної податкової служби, має спеціальність “Правознавство”. Пройшов навчання за Програмою розвитку лідерства в Канадській школі публічної служби та в Центрі креативного лідерства США.

У своїй трудовій діяльності змінив з десяток посад, ніде довго не затримувався. У першій половині 2004 року працював в Управлінні праці та соціального захисту населення Шевченківської РДА Києва. Звідти перейшов на роботу в Мінекономіки, в управління правового забезпечення бюджетної політики. У 2005 році працював начальником відділу міжнародного співробітництва Центру сприяння інституційному розвитку державної служби Головного управління державної служби України. Потім три місяці був старшим державним податковим інспектором організаційно-розпорядчого управління ДПА у Київській області. Саєнко ось так міняв посади, поки в березні 2014 року не став на облік у Деснянський районний центр зайнятості у Києві.

Де Саєнко познайомився з Гройсманом, невідомо. Проте коли той перейшов на роботу в Кабмін, Саєнко був призначений його радником. Після виборів у жовтні 2014 року Саєнко став помічником народного депутата Гройсмана, а в березні 2015 року очолив секретаріат спікера парламенту.